26.11.2017. Неділя, ранок

  У неділю в нашій церкві відбулося загальне ранкове богослужіння, у якому взяли участь 2-й Молодіжний хор та місцеві брати-проповідники. Розпочалося зібрання проповіддю брата Анатолія Коваля та молитвою. Опісля хор прославив Бога псалмом "Господу всі поклонімося". Другою прозвучала проповідь брата Михайла Отроди. У ній промовлялося про те, який великий Господь і, також, про те, що Його любов - це "почуття, яке неможливо виміряти", воно як безкінечне, так і незрозуміле для нас, людей. 
  Опісля церква заспівала загальний псалом і за кафедру вийшов Дацький Василь. Наголос у його проповіді було поставлено на одній важливій істині: "Якщо ми не бачимо тих, хто потребує допомоги чи підтримки, коли не маємо в серцях любові до ближнього, ми ні в якому разі не можемо любити нашого Господа". Брат Василь підтвердив свої слова декількома місцями з Божого Слова, зокрема 1-е післ. до Коринтян 13:3, де говориться, що навіть якщо віддам своє життя, але при цьому не матиму любові, то ми НІЩО. 
   Після проповіді хор послужив піснею "Разве ты не знаешь?", а брат Степан Бойко - проповіддю. Далі сестра з хору прочитала вірш "З зібрання вийшли і пішли додому..." й хор прославив Бога у чудовому псалмі "Создатель вечный". Закінчувалося зібрання промовою Підлісного Валерія.

26.11.2017. Неділя, вечір

Середина XX століття... Це були страшні часи для християн. Радянська влада, нав'язуючи людям ідеологію соціалізму, прагнула встановити у СРСР "свій", комуністичний режим. У той час найбільше поширювався, чи, правильніше сказати, насаджувався атеїзм (так називають погляди, які заперечують існування будь-яких надприродних сил - Бога, раю, і заперечують, як наслідок, й думку про те, що Земля, людство, всесвіт - все це створено Творцем. Взагалі, на той час такі думки були абсурдом). Найбільшої поваги, відданості, почестей, як на той час вважалося, заслуговував вождь народу - Сталін. Йому повинна була належати вся слава та влада, лише йому та своїй "рідній країні" потрібно було служити. Християни ж служили Богу і лише Йому Одному віддавали славу. Зрозуміло, що такі погляди не зустрічалися "з оплесками". Тому ті, хто любив Ісуса, "вороги народу",  ті, хто "загрожував суспільству"  (адже саме так і називали тоді християн)  були постійно переслідувані, заслані у тюрми та колонії російської тайги чи безкрайнього Сибіру, гнані зі своїх домівок, від своїх родин. У посланні до євреїв 11:38 написано: "Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах..."  
   Які слова! Люди, яких УВЕСЬ світ був не достойний, стали вигнанцями, ізгоями. А вони всього лиш любили свого Спасителя, всього лиш хотіли служити Йому... 
   Саме на таку тематику відбулося вечірнє богослужіння цієї неділі. Воно було присвячене  героям віри, тим християнам, які  мужньо пройшли Сталінські табори та не зрадили Того, хто подарував їм вічність.  На зібранні узяв участь наш Старший хор, а також був присутній брат з с. Сопачів - людина, яка за віру в Бога відбула не один термін у в'язниці.  Йому надали слово наприкінці зібрання. Він поділився деякими фактами зі свого життя, що стосувалися саме періоду перебування у в'язницях. Наприклад, брат розказав про те, на якій жахливій "дієті" його тримали в одному таборі: стакан води, 200 гр хліба і 200 гр кропиви чи якось листя. Не було у нього і постільної білизни на ліжку. І так 6 місяців! Як би ми чинили б у таких умовах? А люди витримували, і, більше того, навіть у такий час зміцнилися та росли в Бозі... Так, це дійсно ГЕРОЇ ВІРИ. 
   Також потрібно відокреми проповідь Коваля Дмитра. Це, швидше за все, була своєрідна лекція, проте вона була цікавою та заставляла задумуватися над речами, про які говорилося. Брат Дмитро працював у Київському архіві з документами про тих, хто відбували терміни у в'язницях з Рівненської області. На промові він показував результати своєї роботи: презентація з фото й копіями різних документів і докладна оповідь про деяких земляків та їхні долі. Я вважаю, що усім було цікаво послухати про своїх, можливо, дідів чи прадідів або ж їх друзів. 
   На служінні було багато прекрасних віршів, проповідей, свідчень про страждання окремих християн, чудових душевних, безперечно, зворушливих для слухачів псалмів. Саме завдяки їм ті історії та свідчення сприймалися дуже близько до сердець присутніх. Хочеться згадати про дві пісні: перша - у виконанні хору "Не стучися в окошечко, пташечка", друга - дует сестер з хору "История наша тайну веков хранит".  Це пісня про жорстокість та несправедливість тогочасної влади до звичайних людей, а також про страшний біль розлуки з сім'ями, друзями, однодумцями. Під час виконання другої пісні було показано відео "Подражайте вере их...". Це відео та пісня настільки влучно описували та змальовували ті події, що, я думаю, у кожного глядача очі ставали вологими, а серце - вдячним. Не стільки їм, героям, як Богу за те, що живуть зовсім не так, а тихо, спокійно і поруч зі своєю сім'єю.

Діана Павлусь